Гавареччина: забуте село майстрів гончарного мистецтва.
Гавареччина – це справжня прихована оаза, віддалена від сучасної цивілізації. Її захищає густий ліс, важкопрохідні дороги та відсутність мобільного зв'язку, що оберігає від негативних впливів масової культури. З близько дев’яноста хат лише двадцять нині мають своїх господарів, а на все село припадає всього дві корови та один кінь. Навіть собаки тихо спостерігають за навколишнім світом, не гавкаючи на перехожих. Під час прогулянки у сонячний осінній день, випадковий мандрівник захоплюється старовинними хатами, які немов вросли в землю, вкритими черепицею та буйною рослинністю, а також великими яблуневими садами, що оточують їх.
В Гавареччині зі ста гончарів, які працювали в XIX ст, залишилося п'ятеро. Представники цієї професії й заснували село: їх випровадили в ліс з Білого Каменя, щоб не закопчували димом сільські хати. Тому гончарне ремесло, як і саме життя, існує у Гавареччині з початку XVII ст. У радянські часи, коли народні промисли не дуже цінувались, місцевих ремісників підтримали львівські митці, зокрема сім'я скульпторів Мотик. Ярослав Мотика фіксував народних майстрів на фотоплівку, досліджував їхні біографії, ліпив разом з ними і їх самих. Підсумком багаторічної роботи стала виставка "Чорний вогонь Гавареччини" у Шевченківському гаю. Це перша за останні 36 років виставка гаварецької кераміки.
У Гавареччині навіть мед темний, як чорнодимлена кераміка
Чорна внаслідок специфіки випалювання, а не через глиняний склад.
У кінці XIX – на початку XX століття в Україні функціонувало приблизно 700 осередків гончарства. На Львівщині їх налічувалося 30, як зазначає мистецтвознавиця Галина Івашків. Кожен з цих центрів спеціалізувався на виробництві різноманітних видів кераміки, таких як теракота, мальована та димлена. Найбільш неперервну традицію виготовлення чорнодимленої кераміки зберегли в Гавареччині. Місцеві майстри використовують матеріали, що добуваються в районі. Для створення такого посуду необхідні два види глини, вода та дрова твердої породи.
Іван Луковський обрав професію гончаря, наслідуючи свого діда. У дитинстві він мав нагоду допомагати знаменитим майстрам Бакусевичам, уважно спостерігаючи за їхньою майстерністю, а також за всіма етапами виготовлення кераміки. Завдяки цьому досвіду, він успішно засвоїв тонкощі цього ремесла.
Глиняні вироби гаварецьких майстрів
Деякі вважають, що ця глина спочатку чорна. Але насправді вона набуває такого кольору лише під час випалу, - розповідає Іван Луковський. - Для виготовлення ліпленого посуду його розташовують у спеціальному яйцеподібному горні, який закривають цеглою. Дрова додають через єдиний отвір. Випал триває 13 годин. Коли температура досягає 800-900 градусів, горщики починають світитися яскраво-червоним. Після цього отвори заливають землею, щоб перешкодити доступу повітря. Вуглекислий газ сприяє відновленню металів у глині. Дим і кіптява проникають у розігріті стінки кераміки, надаючи їй характерного кольору. Через добу посуд виймають з печі.
Завдяки процесу хімічної реакції, глина отримує металеве покриття на поверхні, яке складається з заліза. Після цього готовий виріб обробляють камінцем, щоб створити унікальний візерунок. Саме тому цю кераміку називають лощеною.
Ярослав Мотика, Павло Гудімов та гончар Іван Луковський
Весь цикл роботи, починаючи від заготівлі глини до готового виробу, триває близько двох місяців. Майстер зазначає, що ця робота вимагає повної віддачі. Працюючи гончарем, складно поєднувати ремесло і господарські справи. Зараз у Гавареччині працює п'ятеро майстрів.
Відновлення спогадів
У Гавареччині ремесло передавалося з покоління в покоління, де діти вбирали знання і навички від своїх батьків. Проте, ще з радянських часів почався занепад унікального промислу, характерного для цього регіону. Навіть незважаючи на те, що в 1984 році на міжнародній виставці кераміки в італійській Фаєнці вироби гончаря Дмитра Вислинського отримали золоту медаль, а його вазон був включений до каталогу найкращих творів керамічного мистецтва Європи, влада того часу не надавала особливого значення талантам народних майстрів.
Вироби гончарів з Гаварця тепер вважаються музейними артефактами. На верхній частині - зображення гончарів, створені художником Володимиром Патиком.
Втім, остаточно занепасти ремеслу не дала українська інтелігенція і митці зі Львова: Борис Возницький, який відроджував розташований неподалік Олеський замок і влаштував там окрему кімнату з гаварецькою керамікою. Товариство Лева зняло фільм про майстрів і організувало у 1988 році велику виставку цієї кераміки в етнографічному музеї у Львові. Подружжя Ярослава та Ярослави Мотик з дочкою Мар'яною приїжджало у Гавареччину на тривалу мистецьку резиденцію. Вони ліпили разом з гончарями вироби, запрошували туди інших митців.
Фотографічні портрети гончарів з Гаварця.
Подорожі до Гавареччини почалися ще в кінці 1970-х років. Тоді село не мало навіть польової дороги, лише вузькі лісові стежки. Люди добиралися через ліс з сусідніх сіл, покладаючись на інтуїцію. Місцеві гончарі тепло зустріли скульптора Ярослава Мотику з його родиною, надавши їм глину для творчості. Проте Ярослав вирішив не обмежуватися виготовленням горщиків, а зосередився на створенні фігурок та портретів.
"Жінки та діти запитують: як можна створити щось таке реалістичне, як живу істоту? Вони мали можливість бачити лише глечики, тому були вражені можливістю відтворити подібну фігуру людини. Саме для цього я і навчався. А я, у свою чергу, захоплювався гончарами, які здатні з простого шматка глини створювати такі об'ємні та цікаві вироби," - згадує Ярослав Мотика.
Портрети гаварецьких гончарів авторства Ярослава Мотики
Скульптор розповідає, що був знайомий з найвідомішими гаварецькими майстрами - Василем Архимовичем, Мар'яном і Владком Бакусевичами, Дмитром Вислинським: "Я навіть почав ліпити їхні портрети. Бо, думаю, колись їх не буде, а на портретах вони залишаться, їхні обличчя, вираз".
Перша виставка в історії незалежності України.
Таким чином, вдалося зберегти значний обсяг історичної спадщини: біографії народних майстрів, їхні витвори та фотографії. Наразі ці експонати доступні для перегляду в Музеї народної архітектури та побуту у Львові, де в рамках Львівського тижня скульптури відбулася перша велика виставка гаварецької кераміки з 1988 року. Найдавніший горщик "для оказій", представлений на виставці, датовано 1912 роком.
110-річний керамічний сосуд для особливих випадків
"Спроби відновлення цього забутого села в певному сенсі стали експериментом молодого покоління та інтелектуалів тієї епохи, які мріяли про відродження України. Мене зацікавило, хто і як відкривав Гавареччину, а також, хто зробив її символом. Тому ця виставка являє собою своєрідний аналіз історії відкриття Гавареччини, захоплення нею, а також зусиль, спрямованих на її порятунок та відновлення", - підкреслює куратор виставки Роман Зілінко.
Глиняні вироби гаварецьких майстрів
Щоб унікальна гаварецька кераміка не залишалася лише експонатом у музеях, необхідно розвивати цей народний промисел як цілісний бізнес-проєкт.
"Відновити Гавареччину в її колишньому вигляді неможливо, однак є можливість створити нові інфраструктурні кластери, зосереджені на народних промислах, оздоровленні, реабілітації, а також мистецькому і подієвому туризмі. Необхідно об'єднати зусилля підприємців креативного сектору та місцевої влади. В Європі активно формують туристичні маршрути навколо регіональних центрів, об'єднуючи кілька визначних локацій у рамках кількаденних поїздок. Гавареччина також може скористатися цим досвідом, щоб залучити відвідувачів на відпочинок, резиденції або екскурсії," - зазначає організатор Тижня скульптури Павло Гудімов.
У Гавареччині організовують творчі майстер-класи з гончарства для дітей.
Гавареччина знаходиться в серці трикутника Золотої підкови, оточеного Підгорецьким, Олеським та Золочівським замками, в межах національного парку "Північне Поділля", неподалік від села Маркіяна Шашкевича Підлисся. Сюди починають приїжджати шкільні екскурсії для участі в майстер-класах з гончарства. Крім того, місцева громада гордо зазначає, що не мала колгоспу, а також активно розповідає про героїчні подвиги місцевих воїнів УПА. У селі організовують екскурсії до криївки та проводять історичні реконструкції.
