Конфіскація російських активів повинна здійснюватися без шкоди для легітимного бізнесу.
Аналітичний центр "Інститут законодавчих ідей"
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов'язаних з активами окремих осіб", який набув чинності 24 травня 2022 року, відкрив нові можливості для конфіскації активів осіб та компаній, що сприяють російській агресії проти України. Цей нормативний акт запроваджує новий механізм санкцій – вилучення активів на користь держави (конфіскацію).
Після введення в силу нового законодавства ВАКС ухвалив більше ніж 50 рішень щодо стягнення активів. Серед відповідачів виявилися російські бізнесмени та олігархи, такі як Володимир Євтушенков, чия фірма постачала зв'язкове та радіообладнання для Міністерства оборони Росії; Михайло Шелков, що контролює 90% виробництва титану в РФ, а також компанію, яка забезпечує оборонну промисловість; Олег Дерипаска, який володіє активами в ключових секторах економіки, важливих для уряду Росії; Євгеній Гінер, чия компанія спеціалізується на виробництві військового та обладнання подвійного призначення; Ротенберги, які були залучені до будівництва Керченського мосту, що з'єднує РФ з окупованими українськими територіями; Едуард Худайнатов, чиї фірми постачали паливно-мастильні матеріали для військових, правоохоронних та інших силових структур, а також інші особи.
З урахуванням численних схем, що використовуються для приховування справжніх власників, закон передбачає, що дохід держави може поповнюватися не тільки активами, які безпосередньо належать відповідачеві (тобто активами, на які він має право власності), але й активами, що формально не є його власністю, але які він фактично контролює і використовує. Це може стосуватися активів, що перебувають під управлінням підставних, залежних або афілійованих осіб, а також через мережу пов'язаних компаній, кінцевим бенефіціаром яких є відповідач.
Звичайним методом для маскування справжнього власника активу продовжує залишатися залучення підставних осіб з числа знайомих та друзів особи, що потрапила під санкції. Проте, в деяких випадках, виявлення істинного власника активу може бути досить простим завданням.
Наприклад, коли актив "приписується" до чоловіка або дружини. У справі колаборанта Володимира Сальдо Вищий антикорупційний суд стягнув у державну скарбницю об'єкти нерухомості, які були зареєстровані на його колишню дружину.
Однак найбільш ускладнена ситуація виникає, коли для маскування справжнього бенефіціара застосовується складна структура власності. Це відбувається, коли особа, що підпадає під санкції, контролює одну юридичну особу, яка в свою чергу контролює іншу юридичну особу, і так далі, аж до останньої юридичної особи, що є формальним власником активів, щодо яких подано позов.
Складність власницьких структур можна проілюструвати на прикладі резонансної справи ТРЦ Ocean Plaza, що стала предметом розгляду у позові до Ротенбергів.
Заплутана структура власності ускладнює доведення того, що відповідач дійсно контролює актив, це також створює ризики порушення прав добросовісних третіх осіб, інтереси яких виявилися втягнутими у цю структуру власності.
Припустимо, що відповідач має 60% акцій у компанії А, яка, в свою чергу, володіє всіма акціями компанії В. У цьому випадку, можна з упевненістю стверджувати, що наявність 60% акцій дозволяє відповідачу здійснювати непрямий контроль і над компанією В.
Відповідно корпоративні права в компанії В в обсязі 100% можуть бути стягнуті в дохід держави як такі, щодо яких відповідач може здійснювати дії, тотожні розпоряджанню ними. Однак якщо таке стягнення відбудеться, від цього постраждають треті особи, яким належать решта 40% акцій у компанії А, адже виходить, що їхня компанія втратила цінний актив.
Яскравим прикладом, де ця проблема стала особливо актуальною, є справа Едуарда Худайнатова, російського олігарха, що має тісні зв’язки з енергетичним сектором Росії. Він є власником "Незалежної нафтогазової компанії", однієї з найбільших приватних компаній у країні, що спеціалізується на пошуку, розвідці та розробці нафтових і газових родовищ, а також нафтопереробці і виробництві нафтопродуктів.
Міністерство юстиції України подало позов до Вищого антикорупційного суду, в якому, зокрема, просить стягнути 49% частку в статутному капіталі ТОВ "Альянс холдинг". Ця компанія управляє 132 автозаправними станціями по всій Україні, має приблизно 1 700 співробітників, а її річний обіг у 2021 році складав 221 мільйон доларів США.
ТОВ "Альянс холдинг" - дочірня компанія зареєстрованої на Мальті компанії Todwick, кінцевим бенефіціарним власником якої (через низку компаній-посередників) і є Худайнатов.
Мінюст, пред'являючи позов, обґрунтовував, що структура власності щодо ТОВ "Альянс холдинг" має саме такий вигляд:
Отже, компанія Cicerone, у власності якої на 100% знаходиться ТОВ "Альянс холдинг", лише частково (49%) пов'язана з підсанкційним Худайнатовым. Решта частини (51%) належить корпорації SHELL, яка не підпадає під санкції і не є стороною у справі.
У даному випадку корпорація SHELL виступає як добросовісний (bona fidei) третій учасник. Отже, якщо задовольнити вимоги Міністерства юстиції та вилучити на користь держави України 49% частки у статутному капіталі ТОВ "Альянс холдинг", то:
Апеляційна палата ВАКС запропонувала спосіб накладення санкцій на Худайнатова, що дозволяє уникнути порушення прав компанії SHELL. Вона задовольнила позов у цій частині та визначила метод реалізації судового рішення таким чином:
Отже, рішення Апеляційної палати ВАКС суттєво змінює структуру власності. Це призводить до повного розриву зв'язків між компанією Cicerone та ТОВ "Альянс холдинг". Замість цього, частка корпоративних прав у ТОВ "Альянс холдинг", яка відповідає частці особи, що підлягає санкціям - Худайнатова - передається Державі Україна. Водночас інша частина корпоративних прав буде передана безпосередньо добросовісному третій стороні, яка раніше контролювала цей актив опосередковано через Cicerone.
Структура власності ТОВ "Альянс холдинг" відповідно до постанови Апеляційної палати ВАКС
Таким чином, Апеляційна палата ВАКС намагалася вирішити питання захисту прав добросовісних третіх осіб. Цей підхід було обґрунтовано шляхом застосування принципу пропорційності, який передбачає оцінку суперечливих інтересів та виявлення справедливого компромісу між обмежувальними заходами й їхньою метою. Реалізація цього механізму відбулася через процесуальну конструкцію, що визначає спосіб виконання судового рішення.
Після ухвалення Апеляційною палатою постанови у справі Худайнатова у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт №11195 "Про внесення змін до деяких законів України щодо механізму захисту права власності третіх осіб". У пояснювальній записці до нього прямо вказується, що пропоноване ним нововведення є відповіддю на "закид", висловлений ВАКСом у справі Худайнатова щодо відсутності механізму захисту прав третіх осіб.
Запропонований у цьому проєкті механізм в основному узгоджується з тим, що висловлював ВАКС, а також з діями, які вже здійснила Апеляційна палата у справі Худайнатова. Наприклад, якщо існує юридична особа, яку ми назвемо Компанія А, що має 25% і більше частки підсанкційної особи (інші частки належать третій особі, яка не підпадає під санкції), і ця Компанія А повністю володіє іншою юридичною особою - Компанією В, то відповідно до нового законодавства повинні відбутися такі дії.
У державний бюджет може бути стягнуто 100% від компанії В, проте частина цих коштів, яка відповідає частці не підпорядкованої санкціям третьої особи в компанії А, повинна бути зарахована на умовний рахунок зберігання (ескроу). У такому випадку не підпорядкована санкціям третя особа має право подати заяву до Фонду державного майна, і відповідна частка буде переведена з рахунків ескроу на рахунки цієї особи.
У даній секції законопроєкту можна відзначити його значущість, оскільки він забезпечує адекватний баланс між суспільними інтересами України та правами приватних власників, які не мають жодного відношення до збройної агресії, проте їхні інтереси підпадають під вплив заходів, спрямованих проти осіб, що потрапили під санкції.
У той же час у законопроєкті виявилися кілька проблемних аспектів і недоліків, що призвело до його відкликання.
На сьогоднішній день ця проблема залишається актуальною та явно потребує термінового законодавчого втручання. З одного боку, важливо уникнути ситуації, коли складні структури власності надають можливість особам, що потрапили під санкції, обходити встановлені обмеження. В іншому випадку, це порушить справедливість правової системи.
З іншого боку, обмежувальні заходи повинні бути спрямовані на конкретних осіб, які підпадають під санкції, і не завдавати шкоди третім особам, не пов'язаним із збройною агресією. У цьому контексті рішення Апеляційної палати ВАКС у справі Худайнатова, а також відкликаний законопроєкт №11195, мають обґрунтовану основу. Проте, для досягнення збалансованого рішення цієї проблеми виникне безліч питань, які необхідно буде розглянути на законодавчому рівні.
Зокрема, важливе питання стосується того, яким має бути процесуальний статус добросовісних третіх осіб, які передбачають, що їхні інтереси можуть бути зачеплені судовим рішенням. Як вони мають залучатися до участі у справі і що буде, якщо їх не буде залучено?
Чи може виникнути ситуація, коли суд буде розглядати питання, що стосуються прав і обов'язків осіб, які не залучені до розгляду справи? На кого покладається обов'язок доведення добросовісності чи недобросовісності третіх осіб? Як діяти в тих випадках, коли неможливо ідентифікувати добросовісних третіх осіб, оскільки корпоративні права вільно перепродаються на ринку?
Окрім того, добросовісний бізнес зацікавлений у безперервності права власності на актив. Тому підприємців навряд чи влаштує ситуація, коли корпоративні права спочатку будуть у повному обсязі стягнуті на користь держави (усі 100%), а добросовісним третім особам буде запропоновано звертатися до держави з вимогою про повернення їм певної частки цих прав.
В результаті вилучення частини корпоративних прав на користь держави, добросовісний власник решти прав отримує нового бізнес-партнера у вигляді держави, що не завжди буде сприйнято як позитивний розвиток подій.
Наявність потреби у змінах законодавства, які б регулювали ці питання з урахуванням справедливого балансу інтересів, є безсумнівною. Враховуючи всі наведені аспекти, новий законопроєкт повинен містити механізм позасудового врегулювання ситуацій, у яких добросовісним співвласникам бізнесу надається можливість викупити частку, що контролюється особою, яка підпадає під санкції. Це дозволить їм позбутися "токсичного" партнера і запобігти втручанню держави в корпоративну структуру.
