"Тихий" та "Рішало". Як Михайло Рудяк і Микола Лозинський здійснюють свою діяльність у медевці.
Михайло Рудяк, родом із села Раковець, і Микола Лозинський з Глибівки, що розташована на Богородчанщині, раніше не мали жодних знайомств. Нині ж вони стали побратимами та найкращими друзями. Обидва чоловіки служать у медевакуаційній службі 453 окремого батальйону 141 бригади, виконуючи надважливу місію — евакуацію поранених та загиблих з зони бойових дій.
"Репортер" зустрів їх у Богородчанах, поруч із волонтерським центром громадської організації "Народна Самооборона" Спілки Волонтерів Богородчанщини. Хлопці саме займалися навантаженням всього, що необхідно для фронту. А вранці вони разом із колонною волонтерів вирушали назад на схід.
Оба служать у 453 окремому батальйоні 141 бригади. Михайла призвали на службу в червні, а Миколу – в серпні минулого року. Обидва займаються медичною евакуацією. Вони розповідають, що це була їхня перша відпустка за півтора року. У них було 15 днів для відпочинку.
Ти повертаєшся додому і відчуваєш невизначеність. Так, це може звучати трохи різко, але складається враження, що ти не в своєму середовищі, - ділиться Михайло Рудяк. - Лише звикнув до цього місця, щойно усвідомив, що нарешті вдома, як уже знову потрібно їхати.
Військові вирушили на фронт на своєму відновленому бусі. Завдяки волонтерам, які сприяли його транспортуванню до Прикарпаття та ремонту, хлопці тепер мандрують на схід на цьому автомобілі.
Микола Лозинський відзначає: "Ми вже давно співпрацюємо з волонтерами з Богородчан, під керівництвом Михайла Михайловича. Вони справді нам дуже допомагають. Наприклад, нещодавно ми приїхали в п'ятницю ввечері, а вже в суботу волонтери з Богородчан доставили нам матраци та всі необхідні речі для облаштування".
До речі, Миколі дали позивний "Рішало". Він жартує, що це не через те, що у волонтерів він щось "вирішує". Цей позивний йому присвоїв командир. А Михайло отримав псевдонім "Тихий", бо, як кажуть, з нього важко витягти хоч слово.
"Ви запитайте про "Золотий Хрест", - просить волонтер, який переносить коробки зі складу в бус.
Микола Лозинський відмахнувся рукою і запалив сигарету. Він промовив: "Нагорода не має такого великого значення".
"Я поясню, чому так сталося," - промовляє "Тихий". - "Микола врятував п'ятьох поранених і одного загиблого. І все це довелося нести на відстань п'яти кілометрів до дороги."
За словами Лозинського, найтяжче було перший раз. Другий раз вже знаєш, яку відстань маєш подолати.
Чесно кажучи, в ті моменти не замислюєшся, просто рухаєшся вперед, - ділиться своїми враженнями Михайло Рудяк. - Лише згодом усвідомлюєш, через що пройшов. На початку це не відчувається, адже єдина мета - йти далі і виконувати завдання. По рації повідомляють: "Залишився ще один кілометр". А потім, коли ми потрапили до нашого підрозділу, вони сказали - та вам ще цілих 4 кілометри!
Михайло і Микола зазвичай діють у складі однієї команди. Військові виконують завдання на передовій евакуації, беручи на себе відповідальність за вивезення поранених прямо з поля бою. У тих місцях, де перебувають ці хлопці, ніщо не може проїхати, адже все відразу знищується.
Ворог може бути на відстані приблизно одного кілометра. Кажуть, що мінометний вогонь не викликає такого ж страху, як дрони. А їх у противника чимало. Дрони зависають над головою і вичікують...
